У вербну неділю Ісус Христос тріумфально в’їхав в Єрусалим, коли Його послідовники махали пальмовим віттям і стелили перед ним свою одежу. Кожен Його крок вшановується, адже Він наближається до кульмінації Своєї подорожі—виповнення пророцтва, що його було дано ще за тисячі років до цього, — та готується принести мир і спасіння всім, хто має віру слідувати за Ним. Протягом цього святого тижня ми можемо зробити перші кроки до позитивних змін у своєму житті, спираючись на знання, що Ісус приготував для нас шлях.

Після в’їзду в Єрусалим Ісус, крім інших місць, відвідує храм. Дім Його Батька має бути священним місцем світла і миру, але Ісус бачить, що це світло було затьмарене різними торговцями, які прямо всередині продавали свої товари. Ісус виганяє їх, і вигляд миттєво покращується. Він може зробити те саме й для нас. Коли ми віримо в Ісуса Христа, то можемо підвести свій погляд над речами цього світу і зосередитися на священному.

В Єрусалимі Ісус Христос оточений як Своїми послідовниками, так і критиками. Будучи Взірцевим Вчителем, Він користується цією нагодою. Тут (в Єрусалимі), під час останнього тижня Свого життя, Він ділиться з людьми, які зібралися, деякими зі Своїх вічних вчень. Він дозволяє їм (і нам) дізнатися, що найкращий спосіб служити Богу, — це любити наших ближніх чоловіків і жінок. У міру того як ми збільшуємо свою здатність любити і працювати над стосунками у нашому житті, ми можемо ставати такими людьми, якими нас бачить Ісус.

Навчаючи Своїх послідовників упродовж останнього тижня Свого життя, Ісус Христос наголошує на принципі прощення. Його слова мають особливе значення, адже саме Його жертва уможливлює прощення. Завдяки Йому ми можемо каятися, а наші серця можуть звільнитися від тягаря гріхів. Але, щоб дійсно відчути силу цього благословення, ми повинні наслідувати Його приклад і намагатися простити людей, які нас скривдили.

Ввечері Ісус Христос збирає Своїх апостолів, щоб поїсти з ними та висловити їм Свою любов. Остання вечеря була тихою, прекрасною подією, яка відбулася перед тим, як пізніше того ж вечора Ісус увійшов до саду Гефсиманського. Він знає, що скоро принесе в жертву Своє життя, і Його учні залишаться без Нього. Він запроваджує обряд причастя, щоб вони завжди пам’ятали про Його жертву, і вчить їх про силу молитви. Він заохочує їх звертатися до Небесного Батька, просячи те, що їм потрібно, щоб вони знали, що Бог чує молитви Своїх дітей та відповідає на них.

Після страждань у Гефсиманії за гріхи всіх людей Ісус через зраду потрапляє в руки місцевого уряду. Після однобічного розгляду справи Його прирекли на смерть через розп’яття. Його страждання за нас продовжуються на хресті, і Його оточують люди, які жорстоко над Ним насміхаються. Але Ісус мужньо витримує все це і не дає страху завадити Йому виконати священну місію—викупити всіх дітей Бога. Завдяки тому, що Він зробив, ми теж можемо облишити страх, застосовуючи силу Його жертви, щоб стати кращою версією самих себе.

Важко уявити, яку муку, ймовірно, відчували послідовники Ісуса Христа після Його смерті. Вони з любов’ю підготували і помістили Його тіло в гробницю в саду. Тепер вони мусили жити у світі без підтримки свого улюбленого Друга і Господаря. Але Він навчив їх, як виявляти любов до Нього у будь-яких обставинах, у тому числі наступним чином: “Якщо ви Мене любите,—Мої заповіді зберігайте”. Якщо ми дійсно бажаємо відчувати близькість до Спасителя, то повинні діяти і робити те, про що Він нас попросив.

Рано-вранці Марія Магдалина, подруга і послідовниця Ісуса, приходить до гробниці, щоб подбати про Його тіло. На її подив гробниця виявилася порожньою. Але Марія не одна. До неї звертається чоловік—садівник, як вона вважає. Але Він називає її на ім’я: “Марія” (Івана 20:16). І вона бачить. Це Ісус. Христос живий. Цієї Великодньої неділі, коли ми, як Марія, приділяємо час, щоб зосередитися на Спасителі та святкувати Його Воскресіння, ми можемо дізнатися, що кожного з нас Він також знає на ім’я. Він закликає нас стати більш схожими на Нього і відчути справжній мир, який приносить Його євангелія.